Вчитись бути батьками і сім’янинами потрібно все життя

В рамках ініціативи «СумДУ - заклад дружний до сім’ї» та проекту «Рівні можливості для здобуття професії молодими матерями-студентками у вищих навчальних закладах» ми раді запропонувати вам електронну розсилку (інформаційний бюлетень) «Сім’я як партнерство». Ми переконані, що вчитись бути батьками і сім’янинами потрібно все життя. Тож, пропонуємо долучитись до цього навчання!
Якщо у вас виникнуть запитання – ви можете задати їх нашим спеціалістам - психологам та педагогам соціально-психологічної служби СумДУ, надіславши на електронну адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. .

 Теми сьогоднішнього випуску:

1. Дитяча безпосередність: збережімо її
2. Хто винен у сімейних негараздах і як з цим впоратись
3. Традицію дитячих п’ятниць в університеті поновлено
4. Сімейні заходи на найближчий час

Дитяча безпосередність: збережімо її

Діти від природи є винахідливими та креативними, їх світогляд завжди спрямований на нові відкриття та безперервне всебічне освоєння світу. Їх позитивно відрізняє те, що вони природно сприймають свою неосвіченість, завжди готові досліджувати та вивчати світ навколо, генерувати та перевіряти власні ідеї без страху невдачі. На відміну від дорослих, маленькі діти ніколи не переймаються тим, як оточуючі сприймають та оцінюють їхні ідеї.

З часом діти підростають, їх розум стає більш гострим, зміцнюється сила волі, вдосконалюються вміння, розвивається здатність контролювати власні думки та бажання, визначати цілі. У цьому, звичайно, теж є безліч переваг. Але в той самий час дорослі втрачають свою наївність, довірливість – риси, які сприяють креативності та постійному генеруванню ідей.

У ході дослідження, проведеного з 1959 по 1964 роки за участі 350 дітей, було встановлено що, починаючи з четвертого класу, у дітей різко знижується схильність часто дивуватись та фантазувати. Отже, Пікассо був правий: «Кожна дитина – художник. Труднощі в тому, щоб залишитися художником, вийшовши з дитячого віку». Безперечно, творчі здібності не завжди втрачаються з віком, але під час переходу з початкової у середню школу світогляд, зазвичай, стає більш реалістичним та цинічним. Виникає запитання: що ж Стів Джобс та Стівен Спілберг робили по-іншому?  Як зберегти власну наївність?

Проведене декілька років тому Дарією Зебеліною (Darya Zabelina) та Майклом Робінсоном (Michael Robinson) дослідження дає відповідь на це запитання. У ході експерименту психологи розділили студентів старших курсів на дві групи, учасники першої при цьому  отримали наступні інструкції: «Вам 7 років. Навчання відмінили, тому у Вас є повністю вільний день.

Що Ви будете робити? Куди Ви підете? Кого Ви зустрінете?». Учасники другої групи отримали таку саму легенду без першого речення, отже вони не повинні були уявляти себе семирічними, а, натомість, реагувати відповідно до власного віку. Протягом десяти хвилин студенти повинні були написати відповідь. Після цього з ними проводили різноманітні тести на креативність: пошук альтернативного використання старої шини або доповнення незавершених малюнків. Зебеліна та Робінсон встановили, що «особи, які мали завданням уявити себе дітьми, демонстрували вищі показники креативності, ніж учасники в звичайному стані».

Що ж відбувається з нашою вродженою креативністю з віком? Зебеліна та Робінсон дають кілька пояснень. Суть першого з них у тому, що ділянка кори головного мозку, яка відповідає за поведінку, що базується на правилах, залишається не повністю розвиненою до підліткового віку. Це означає, що у молодому віці наші думки невимушені та нічим не обмежені. Саме допитливість стимулює наші роздуми, а не логічне та раціональне сприйняття. Другий аргумент пояснює послаблення креативних здібностей з віком тим, що сучасна освіта не заохочує  дітей до творчості.

Знаменитий оратор Кен Робінсон (Ken Robinson) сказав: «Уся система державної освіти у світі є не що інше, як затягнутий процес підготовки до вступу в університет. Як наслідок, багато талановитих, блискучих та творчих людей не визнають своїх здібностей через те, що їхні шкільні успіхи не визнаються та втрачають цінність».

Не зважаючи на все вище наведене, дослідники зазначають, що дорослі здатні пробудити власні творчі здібності. Важко не погодитись, що саме діти – експерти в усьому, що пов’язано з креативністю та виникненням нових і свіжих ідей. Але для того, щоб використовувати та розвивати творче мислення,  саме когнітивні здібності дорослого є вкрай важливими. У кінцевому підсумку, саме дорослі перетворюють дитячі малюнки у повнометражні мультфільми.

У чому важливість креативності? Навіть сам Ейнштейн звертав увагу на те, що уява є більш важливою, ніж знання, та висував припущення, що для стимуляції креативності потрібно розвивати дитячу схильність до ігор та щире бажання до визнання. Звичайно, доросле ставлення до життя є корисним у багатьох ситуаціях – навряд чи  потрібно бути дуже креативним, сплачуючи податки, – проте спроба уявити себе дитиною завжди сприяє оригінальному мисленню, розвитку творчої уяви та винахідливості.

Хто винен у сімейних негараздах і як з цим впоратись

Психологи відстежили певну закономірність – в середовищі, де людина є найбільш відкритою, вона є й найбільш вразливою. Так, в сім’ї, де ми зростаємо, розвиваємось, формуємо та втілюємо свої уподобання, на жаль, нерідко ми зазнаємо образ, стаючи жертвою сімейних конфліктів.  

Дослідження свідчать, що у багатьох випадках чоловік та жінка схильні перекладати відповідальність за особисті невдачі один на одного, розглядаючи домашні конфлікти як суто сімейну проблему, зумовлену невдалим вибором партнера. Хоча слід зазначити, що свідоцтво про укладення шлюбу все ж таки має свої переваги та створює більше підстав для досягнення компромісу між подружжям.

Серед частих причин сімейних сварок – стереотипність уявлень щодо ролей в сім’ї та виховання дітей, власний негативний досвід дитинства, низька самооцінка, безпорадність. Все це може призводити до втрати любові та взаєморозуміння.

На жаль, у сучасному світі частим способом вирішення суперечок і усунення розбіжностей виступає застосування тиску та сили. А це означає, що ми живемо у патріархальній культурі, освяченій маскулінними та мілітаристськими цінностями.

Демонструючи свою силу, свій контроль та зверхність над кимось, людина часто намагається вирішити свої особисті конфлікти, а саме, замінити контроль над своїм внутрішнім світом та своєю життєвою позицією контролем над іншою людиною.  

То що ж робити у випадку сімейних непорозумінь – карати кривдників та розривати сімейні стосунки?  Напевне, слід починати з намагань зміцнити сім’ю. Той, хто вчиняє насильство, також є жертвою ситуації. Вчені переконують нас, що головною причиною насилля є не психопатологія людини, а соціальні уявлення і культурні норми, які узаконюють насилля. В ситуації сімейної кризи важливо в кожному члені родини бачити людину зі своїми проблемами.

Сам по собі гнів не є причиною образ, але те, що ми робимо в гніві, неодмінно веде до образ або проявів насильства. Більшість з нас знайомі з двома способами вираження гніву, які неодмінно приводять до проявів люті. Це затаювання відчуттів або загострення конфлікту.

Затаювання відчуттів. Затаїти свій гнів – означає не дати собі виразити його в нормальний здоровий спосіб. Але чим більше Ви затаюєте і зберігаєте в собі, тим більше зростає тиск усередині Вас, і рано чи пізно Ви вибухнете. Затаювання відчуттів, крім того, спричиняє розлади здоров’я.
Загострення конфліктів через нарощування гніву найчастіше виявляється у звинуваченнях. Люди починають свої вислови з «Ти» і вказують пальцем на своїх партнерів. Не дивлячись на те, що загострення конфлікту є протилежністю затаювання відчуттів, це часто призводить до того ж результату: до люті і насильства.

Але є третій спосіб реагування на гнів – управління. Управління – це альтернативний шлях, який полягає у виразі відчуттів без звинувачення інших за те, що Ви відчуваєте. Управління не обов’язково вирішує проблему, з якою Ви зіткнулися, але є способом уникнути люті і насильства. Найбільш поширена модель управління гнівом – це використання «Я-формулювання». При цьому Ви не затаюєте свої відчуття, а виражаєте їх, не звинувачуєте іншого, а приймаєте на себе відповідальність за свої відчуття і емоції.

Пам’ятайте, що відчуття щастя – це Ваша особиста емоція, яка не залежить від партнера.

Щасливого Вам сімейного життя!

Випуск підготовлено:
фахівцями координаційного центру гуманітарної політики СумДУ, а саме:
•    Гендерного ресурсного центру
•    Соціально-психологічної служби
•    Центру підтримки сім’ї «Студентський лелека»