Вчитись бути батьками і сім’янинами потрібно все життя

В рамках ініціативи «СумДУ - заклад дружний до сім’ї» та проекту «Рівні можливості для здобуття професії молодими матерями-студентками у вищих навчальних закладах» ми раді запропонувати вам електронну розсилку (інформаційний бюлетень) «Сім’я як партнерство». Ми переконані, що вчитись бути батьками і сім’янинами потрібно все життя. Тож, пропонуємо долучитись до цього навчання!
Якщо у вас виникнуть запитання – ви можете задати їх нашим спеціалістам - психологам та педагогам соціально-психологічної служби СумДУ, надіславши на електронну адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. .

 Теми сьогоднішнього випуску:

1. Дисципліна: можливості для розвитку дитини
2. Подружнє спілкування: як бути почутим  
3. Послуги групи підтримки грудного вигодовування
4. Традиція дитячих п’ятниць в університеті
5. Розклад концертів та інших розважальних закладів для всієї сім’ї на найближчий час

Дисципліна: можливості для розвитку дитини

Розвивати дисциплінованість означає скеровувати поведінку дітей та навчати їх самоконтролю.

Ефективна дисципліна – це збалансованість між потребою дитини в самостійності та необхідності дотримуватись певних обмежень. Розвиваючи в дитині дисципліну, Ви поступово зменшуєте ступінь свого контролю і даєте їй змогу самостійно керувати власною поведінкою.

Таким чином Ви демонструєте дитині, що довіряєте їй і визнаєте її можливості. Від цього зростає самоповага і упевненість дитини у собі. А коли діти задоволені собою та взаєминами з іншими, вони більше підготовлені слухати й учитися.

Дисципліна і покарання – ці різні поняття. Дисципліна – це система навчання, заснована на добрих стосунках, заохоченні та розвиткові самоконтролю. Дитина, яку заохочують, підбадьорюють і особистість якої поважають, швидше досягне бажаної поведінки. Покарання має негативний контекст. Це прикрий наслідок невиконання або порушення встановлених правил, при застосуванні якого дитина відчуває сором, приниження й ніяковість.

Ваші очікування і вимоги щодо дисципліни мають відповідати віку та розвиткові дитини, тобто, тому, що вона здатна робити й розуміти.

1-2 роки

Дитина ще не усвідомлює того, що «добре», а що «погано» і не розуміє змісту правил або застережень. Наприклад, якщо Ви кажете: «Якщо ти тягатимеш кішку за хвоста, то вона тебе подряпає». Але дитина не усвідомлює наслідків своїх дій, тому просто не давайте їй знущатися з кішки, продовжуючи пояснення, чому цього не можна робити. Потрібні роки наполегливого й спокійного керівництва, перш ніж дитина навчиться розуміти, чого від неї вимагають.

2-3 роки

В цьому віці у дитини розвивається власне «Я». Дитина вже може сперечатися та «вести переговори». На цьому етапі важливо чітко визначати обмеження – межі припустимого. У дитини розвивається відчуття самостійності, і вона перестає бути керованою, приємною і слухняною. Прості повсякденні справи, такі як одягання, їжа й сон, можуть стати предметом постійних суперечок. Тому визначте надійний порядок виконання повсякденних дій. Просто і точно пояснюйте дитині, чого Ви від неї хочете. Коли кажете, чого НЕ можна робити, завжди кажіть і про те, що можна робити. Наприклад, якщо Ви бачите, що дитина кидає іграшкову вантажівку, Ви маєте сказати, що так робити погано, і краще гратися, катаючи її по підлозі.

3-5 років

У дитини закладаються суспільні норми поведінки. Незважаючи на те, що вона вже знає, що можна і чого не можна робити, її бажання виявляються сильнішими. Дитина може відверто не підкорятись сімейним та суспільним правилам. В 3-5 років роблячи щось погане, вона добре розуміє, що порушує певні правила поведінки. Не дозволяйте дитинів керувати Вами.

Важливо навчити дитину виявляти свої емоції словами, а не діями. До «поганої» поведінки дитини потрібно ставитись як до можливості чогось її навчити. Коли дитина погано поводиться, вона робить це не навмисно! Це пізнання світу, експеримент з різними типами поведінки та їх наслідками.

Кілька корисних порад
 
- правило, якому Ви прагнете навчити дитину, має бути сформульованим позитивно. Наприклад, правило «не бігай» можна сформулювати як «ходи спокійно»; правило «не розкидай іграшки» - як «іграшки люблять бути на своїх місцях»;
- пояснюйте правила простою мовою, без погроз;
- залучайте дитину до формулювання і встановлення правил;
- демонструйте, що Ви розумієте і поважаєте почуття дитини;
- дійте авторитетно та впевнено. Будьте готові до непокори, майте план дальших дій і домагайтесь дотримання правил.

Дитині так само важливо відчувати, що Ви помічаєте і схвалюєте її хорошу поведінку, як і те, що її негативна поведінка викликає Ваше невдоволення та прикрі наслідки.
    

Методи, які Вам допоможуть у разі порушення правил
        
    - Дійте! Дитині потрібно багато разів повторювати, якої поведінки від неї очікують. Говоріть дитині, що Ви розумієте її бажання та наміри. Наприклад: «Ти хочеш яблучко, але спочатку треба помити ручки. Помиймо ручки разом».
    - Навчайте дитину альтернативам. Пропонуйте дитині дії, на які можна спрямувати її поведінку. Наприклад: «Не можна тягнути котика за хвоста, йому боляче. Давай ми його погладимо, йому це сподобається».
    - Виправдовуйте почуття, але не поведінку. Коли дитина поводиться погано, скажіть, що Ви розумієте та приймаєте її почуття, але що така поведінка є неприйнятною навіть у стану гніву. Наприклад: «Я знаю, що ти дуже сердишся, але кубики кидати не можна».
     - Спрямовуйте поведінку дитини у прийнятному напрямку. Покажіть дитині, як здійснювати її бажання та наміри у прийнятній формі. Наприклад, якщо дитина малює фломастером на шпалерах, скажіть, що це пошкоджує їх, і запропонуйте аркуш паперу, на якому вона може малювати.
    - Використовуйте безпосередні наслідки дій дитини для її навчання. Коли дитина бачить чи відчуває наслідки власних дій, вона починає розуміти результати своєї поведінки. Наприклад, якщо дитина навмисне перекинула чашку з молоком, їй нічого буде пити. Не намагайтесь «врятувати» дитину, наливши їй іще молока. Самостійно вона навчиться краще і згодом не звинувачуватиме Вас за наслідки власних дій.
    - Навчайте дитину дисципліні, створюйте логічні наслідки її дій. Наприклад, якщо дитина порозкидала іграшки і не хоче їх збирати та класти на місце, скажіть їй, що Ви зробите це за неї, але тоді вона не зможе гратися з ними впродовж усього дня. І виконуйте те, що сказали. Дитина має переконатись, що її поведінка має певні наслідки. Але ніколи не позбавляйте дитину того, чого вона реально потребує, наприклад, їжі.

Чому набагато ефективніше розвивати дисциплінованість дитини, ніж карати її?

-    Зберігається повага між дитиною і дорослим (тим, хто виховує)
-    Негативні для дитини наслідки є результатом того, що вона зробила поганий вибір, погано вчинила в конкретному випадку, а не того, що сама дитина «погана».

Фізичні покарання

Хоча впродовж багатьох поколінь батьки били дітей або застосовували інші фізичні покарання, така форма виховання є неприпустимою та призводить до негативних наслідків. Перш за все подумайте про те, чого Ви навчаєте дитину, коли б’єте її. Фізичне покарання може швидко припинити  небажану поведінку, але воно навчить малюка того, що цілком припустимо вдарити близьку людину в стані гніву.

Коли дітей б’ють, вони дізнаються, що завдавати болю іншим людям є виправданим вчинком. Такі діти можуть вирости агресивними та схильними до насильства. Або, навпаки, фізичні покарання, можуть зробити людину невпевненою у собі, замкненою та заляканою.

Важлива частина розвитку дисципліни – демонструвати це власною поведінкою. Діти багато чого навчаються, спостерігаючи як спілкуються і взаємодіють їхні батьки та інші дорослі.

 
-    обіймами та дотиками, тобто через фізичний контакт

-    відволіканням – переключенням уваги на якусь іншу дію

-    «випусканням пари» в спокійному тихому місці.

Пам’ятайте, що  виховання та навчання потребує часу. Будьте терплячі. Висувайте реальні вимоги, будьте доброзичливими, і з часом дитина всього навчиться!  

Подружнє спілкування: як бути почутим

Правила успішного спілкування передбачають знання про того, з ким ми спілкуємось. Тож, пропонуємо Вам разом з партнером (незалежно від того, як довго ви перебуваєте разом) більше дізнатись один про одного. Для цього необхідно знайти час та відповісти на ряд запитань. Можливо, зручніше буде зробити це письмово і потім ознайомитись з відповідями партнера.

- Як би Ви продовжили речення «Щаслива сім’я - це …»
- Уявіть собі, що Ви складаєте шлюбне оголошення. Що б Ви там вказали щодо рис характеру Вашої бажаної половинки? З якими рисами характеру партнера Ви б мирилися, а з якими – ні?
- Чи є у Вас бажання перевиховати другу сторону у шлюбі, чи дозволяєте цій стороні жити по-своєму?
- Які власні риси характеру Ви б погодились змінити?
- Що Ви хочете отримати в майбутньому від своїх з партнером стосунків?
- Чого б Ви хотіли уникнути в своїх подружніх стосунках?
- Які б Ви хотіли виконувати обов’язки по дому? А які обов’язки має виконувати Ваша половинка?
- Що Ви робите, якщо Ваші погляди і погляди Вашої половинки на розподіл сімейних функцій не збігаються?
- Хто у Вашій родині головний? Як Ви приймаєте рішення?
- Скільки дітей Вам хотілось би мати? Чи співпадає бажання з реальністю (тобто, чи дійсно Ви виховуєте стільки дітей, скільки планували)?
- Як, на Ваш погляд, можна уникати домашніх сварок?

Таким чином Ви зможете з’ясувати позиції один одного, зрозуміти – хто і наскільки готовий піти на поступки.  

Важливо усвідомити, що успішний гармонійний шлюб – це НЕ відсутність суперечок між подружжям, а вміння їх конструктивно вирішувати. В будь-яких стосунках час від часу доводиться йти на поступки один одному, і шлюб – не виключення з цих правил.

Статистика свідчить, що шлюб додає середньостатистичному європейському чоловікові 1,7 років життя, але забирає 1,4 роки життя у середньостатистичної європейської жінки. 1 рік, проведений татом в декретній відпустці (по догляду за дитиною) додає йому 3 роки життя.

Сократ свого часу зауважував «Одружишся, чи ні – все одно пошкодуєш».
Тож, напевне, нам потрібно бути більш реалістичними у власних очікуваннях щодо подружніх стосунків, давати можливість один одному бути різними, не нехтувати власними інтересами, не сподіватись, що спірні питання можуть вирішитись самі по собі. При цьому не бажано звинувачувати іншу половинку у всіх своїх негараздах, натомість - ділитись власним почуттями, говорячи ЩО ви відчуваєте, коли Ви не задоволені станом речей, або коли з Вами поводяться не так, як би Вам хотілось.

Пам’ятайте, що почуття щастя – це наша власна емоція, яке не залежить від партнера чи його гаманця. Тому не треба шукати винного в особі свого партнера, ображаючись через те, що він/вона не зробив/ла Вас щасливою людиною.   

Випуск підготовлено:
фахівцями координаційного центру гуманітарної політики СумДУ, а саме:
•    Гендерного ресурсного центру
•    Соціально-психологічної служби
•    Центру підтримки сім’ї «Студентський лелека»