Вчитись бути батьками і сім’янинами потрібно все життя

В рамках ініціативи «СумДУ - заклад дружний до сім’ї» та проекту «Рівні можливості для здобуття професії молодими матерями-студентками у вищих навчальних закладах» ми раді запропонувати вам електронну розсилку (інформаційний бюлетень) «Сім’я як партнерство». Ми переконані, що вчитись бути батьками і сім’янинами потрібно все життя. Тож, пропонуємо долучитись до цього навчання!
Якщо у вас виникнуть запитання – ви можете задати їх нашим спеціалістам - психологам та педагогам соціально-психологічної служби СумДУ, надіславши на електронну адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. .

 Теми сьогоднішнього випуску
1.    Як правильно критикувати
2.    Виховання без покарання

Як правильно критикувати

Крок 1. Встановити мету критики.
 Перше, що потрібно визначити, – чи критика є справедливою й доцільною, чи це спроба опонента дискредитувати Вас або самоствердитися за Ваш рахунок. Якщо має місце другий варіант, з чистою совістю можете такі зауваження проігнорувати й забути. В протилежному випадку переходимо до наступного кроку.

Крок 2. Умовно його можна назвати «Відкрийте розум, прикрийте рота».
 Суть його в тому, аби приборкати свої емоції й уважно вислухати співрозмовника. Не реагуйте на зауваження негайно. Як би там не було, перша реакція на критику завжди негативна, з опалу можна наговорити зайвого й таким чином перекрити собі доступ до потенційно цінних порад, ідей тощо, в тому числі й для майбутніх проектів.

Крок 3. Проаналізувати критику на предмет корисності.
 Дайте час почуттям вщухнути й з холодною головою обдумайте сказане. А потім обдумайте ще раз. Краще це робити на самоті. Можливо, деякі із запропонованих порад справді варто задіяти, а деякі будуть корисними пізніше, на іншій стадії роботи або в інших майбутніх проектах. Занотуйте цікаві, несподівані для вас ходи й рішення. Буває, що прийняти до уваги справді хороші поради заважають певні ідеологічні, релігійні чи естетичні переконання й вподобання. Змінюйтесь! Відкрийте свій розум для нових ідей, прислухайтесь до різних думок, сприймайте й інші точки зору. Без цього Ви не зростете як професіонал.

Крок 4. Внести в роботу корективи (якщо це потрібно).
 Якщо Ви зрозуміли, що десь схибили, подумайте, як краще виправити ситуацію. Зробіть це максимально якісно й швидко.


Крок 5. Вивчити урок.
Не варто надто побиватися, якщо Ваш критик був правий. Ідеальних людей не існує; є ті, хто сумлінно працює над собою, вдосконалюється кожного дня, ретельно аналізує помилки, аби більше їх не повторювати. Винесіть для себе урок з критики й більше не повертайтеся до цього.
Тепер зазирнемо по іншу сторону барикад. Мабуть, кожен потрапляв у ситуацію, коли критика була й обгрунтованою, й доцільною, але побоювання образити друга чи колегу, зіпсувати з ним стосунки похоронили її під собою. Так от, є декілька простих правил здорової критики, дотримуючись яких можна звести до мінімуму негативні наслідки й до максимуму користь від неї:
•    відоситися з повагою до співрозмовника, його позиції, виконаної роботи;
•    поставити собі за мету не стільки розкритикувати, як мотивувати на певні дії, зміни;
•    налаштуватися на позитив; критика – це не бойові дії, а дружня дискусія;
•    обрати найбільш доречний час та місце; краще всього наодинці і в жодному разі не критикувати людину перед третіми особами за її відсутності;
•    висловлювати зауваження по суті, стисло, ясно й чітко; без зайвих ліричних відступів, життєвих прикладів, байок, натяків;
•    оперувати лише перевіреною інформацією, не поширювати чутки й домисли;
•    критикувати можна: невірні чи сумнівні висновки, висловлювання, допущені в роботі помилки, хибні дії; критикувати не можна: певні особливості людини, її характер, розумовий потенціал;
•    памятайте про почуття людини, яку Ви критикуєте; віднесіться з розумінням до її негативної реакції на ваші слова;
•    вказуючи на недоліки, не забувайте й про успіхи; це домопоже зберегти самооцінку вашому співрозмовнику, підтримати його репутацію.
«критика – це форма ніжності»
Взагалі найкраще до кожного окремого випадку підходити індивідуально, враховуючи особливості і ситуації, що склалася, і людини, якій Ви збираєтеся робити зауваження. А інколи й справді найбільш вдалим Вашим рішенням може бути просто промовчати й підставити плече другу.
Закінчимо доречно словами визнаного класика: «Хочеш уникнути критики – нічого не роби, нічого не говори й взагалі будь ніким». Тож не сумнівайтесь в собі, не припиняйте пошуків, винаходьте, створюйте, обговорюйте, сперечайтесь, помиляйтесь, але не зупиняйтесь.

Виховання без покарання

Покарання породжує страх. Ви можете так налякати малюка, що в результаті він відразу ж перестане поводитися погано. Але це лише видимість того, що покарання принесло бажаний ефект.
Уважно спостерігаючи за поведінкою дитини після покарання, ви помітите, що вона намагатиметься знайти способи, щоб звести рахунки зі своїми кривдниками.

Дитя може дражнити молодших братів, сестер або домашніх тварин, отримувати погані оцінки в школі, псувати свої або ваші речі, тікати з дому й забувати про свої домашні обов'язки. Цей перелік негативних реакцій на покарання можна продовжувати ще довго.
Караючи, ви підмінюєте внутрішній контроль дитини за своєю поведінкою необхідністю контролю з боку інших людей. Дитя стає залежним від дорослого, одна присутність якого може викликати в ньому страх.
Покарання не робить ніякого впливу на розвиток навички відповідати за свої вчинки.

Навпроти, караючи, ви встановлюєте такі норми поведінки, при яких винні діти намагаються вийти сухими з води. А це в жодному разі не сприяє удосконалюванню їх власних моральних принципів.
Коли ви караєте, дитя стає або надто поступливим, або занадто впертим, а найчастіше й мстивим. Він зосереджується на тім, щоб звести рахунки з тим, хто його покарав, і не думає про наслідки своєї поганої поведінки, про те, який урок необхідно винести для себе.
Прямою протилежністю поведінки, контрольованої впливовою особою, є самоконтроль, заснований на ціннісних орієнтаціях самого малюка. Дитина учиться відповідати за свої вчинки сама і поводиться так, як вважає за необхідне.

Покарання також несе в собі й інші побічні ефекти. Це заниження почуття власного достоїнства, або поводження, продиктоване почуттям страху; це змішане почуття образи, нанесеної вам людиною, на любов якого ви розраховували; це зміцнення віри в те, що діяти з позиції сили - єдиний спосіб домогтися того, чого хочеш. Крім того, покарання робить дитино недовірливою і спонукує приховувати свої помилки.
Чому ви вирішили покарати свого малюка? Задумайтеся, чи робите ви це зі зла, від образи, бажаючи помститися або почуваючи свою безпорадність? Потім зупиніться, заспокойтеся й спробуйте переосмислити вашу реакцію. Запитаєте себе: "Так чому ж насправді я хочу навчити свою дитину просто зараз?"

Випуск підготовлено:
фахівцями координаційного центру гуманітарної політики СумДУ, а саме:
•    Гендерного ресурсного центру
•    Соціально-психологічної служби
•    Центру підтримки сім’ї «Студентський лелека»